Amina
«Війна – це випробування, яке рухає людей на подвиги,
а ще – надихає на оспівування цих подвигів».
Аміна Окуєва
Аміна – неймовірно красива. У ній поєдналися чеченська і польська кров. Аміна увібрала в себе все найкраще від батьків. Я довго не могла відірвати погляду від очей Аміни. Вони дивляться глибоко і проникливо, а водночас сяють надзвичайно яскравим блиском любові й розуміння. А ще – усмішка і звабливі ямочки на щоках. Коли Аміна посміхається, здається, що навколо граються сонячні зайчики. Як і кожну жінку, мене завжди вабили секрети вроди східних красунь. Але їх, напевно, не в змозі розгадати навіть східні чоловіки. Неймовірний симбіоз, в якому до краси додалися розум, мужність, хоробрість і безстрашність. Тендітна, вродлива чеченка, харизматична, войовнича амазонка, яка народилася в Одесі. Аміна – учасниця Євро Майдану. В мирному житті – лікар-хірург, учасник бойових дій на Сході. А ще – снайпер, доброволець і борець за вільні від російського гніту Чечню й Україну. Кохана жінка й дружина, яка віддає перевагу солодощам і квітам у вазонах.
Аміна, як істинна мусульманка, не вірить у різні містифікації та вплив на долю людини зірок, гороскопів та інших обставин. Але при цьому в мусульман прийнято називати своїх дітей гарними іменами, тобто іменами з хорошим гідним значенням. Отже, в цьому є сенс. І певний вплив на людину ім’я все ж таки має. Але перш за все Аміна твердо вірить у те, що в кожної людини є власне призначення. Своє дитинство Аміна пам’ятає спокійним і безтурботним. Воно минало у дружбі з книгами. Саме книжки допомогли Аміні сформувати бажання «врятувати світ». Читаючи казки, Аміна дивувалася, чому саме принц завжди мав рятувати принцесу. Дівчинці хотілося внести у класичні казки поправки. Чому б для різноманітності якійсь принцесі не врятувати принца? Адже принци також потрапляють у біду. Та й принцесам не гоже завжди сидіти, склавши руки. І хоча дитинство залишилося лише в теплих спогадах, бажання «рятувати світ» у Аміни не зникло. Навпаки, стало ще твердішим, а казки знову увійшли в її життя. Так, разом із друзями Аміна почала розробляти проект «Новітні казки України» – серія книг казок для дітей, де правдиво, але адаптовано до дитячого розуміння, розповідається про героїв сучасної України. У книзі йде мова і про видатних героїв, і про простих солдатів, волонтерів, медиків і парамедиків, усіх, хто не залишився байдужим до існуючої воєнної ситуації в Україні, кожного, хто робить усе, щоб маленькі читачі могли жити в тій країні, про яку ми всі мріємо – вільній, сильній, процвітаючій і захищеній.
Аміна не вірить у кохання з першого погляду. Перед першою зустріччю з майбутнім чоловіком Адамом Аміна хвилювалася, вибираючи вбрання. Яку сукню вдягти, яку зачіску зробити? Вона вагалася, чи вибрати щось особливе, більш витончене й елегантне, чи, навпаки, одягти щось повсякденне. А потім вирішила бути такою, якою є насправді. Вже довгий час Аміна й Адам спілкувалися у соціальній мережі, навіть не підозрюючи, що живуть в одному місті. Аміна відразу відчула спільність інтересів і цінностей. Вона захоплювалася висловлюваннями Адама і його поглядами на життя. Одна місія, одна мета – честь роду і боротьба за свободу. Схожі світогляди, розуміння свого місця в житті – Аміна й Адам зробили свій вибір, розуміючи, що від цього будуть залежати не лише їхні життя, а й життя майбутніх поколінь. Говорять, що справжні шлюби створюються на небесах, а істинне кохання дарується лише обраним. Бог був щедрим, поєднавши Аміну й Адама. Так почався їх непростий тернистий шлях. Пара була такою красивою, що люди наврочили. Адам потрапив у в’язницю, але мужня Аміна терпляче і відважно чекала на нього майже три роки. Вона була здатна на все заради коханого – чекати, молитися, звертатися з апеляцією і писати позови у Європейський суд із прав людини, навіть брати в’язницю штурмом.
Під час Євро Майдану Аміна була лікарем, допомагала бійцям Афганської сотні. А потім прийняла рішення їхати на фронт. Це навіть не обговорювалося – так мало бути. Підтримав рішення Аміни і її чоловік, який при першій же можливості приєднався до дружини. Адаму й Аміні випала честь боротися з тим же ворогом, який окупував і Чечню, але вже в Україні. Кожен має бути корисним на своєму місті.
Аміна й Адам, як глибоко віруючі, були завжди впевнені у тому, що лише віра допомагає долати всі складнощі життя, які не обминули і їх домівку, дві їхні рідні країни – Чечню й Україну. Віра і жага до свободи були такими сильними, що Аміна й Адам перемогли. І в останні хвилини, коли надія вже була втрачена, заради благополуччя коханої Адам навіть запропонував дати дружині розлучення, подумки готуючись до страти. Але навіть на лезу ножа Аміна була непохитною і твердо вірила в їхню з чоловіком перемогу. Так і сталося. Адама було звільнено. Коли Аміна поруч із чоловіком, вона завжди спокійна і почувається в безпеці. Адже впевнена, що з ним буде все гаразд. І дуже нервує, коли не разом із Адамом. Аміна впевнена, що кожній людині написано на роду, яким буде її шлях. І неможливо прискорити чи відтягнути час смерті. Долю не обдуриш. Віра жінки у чоловіка творить неймовірні речі. Саме з вірою жінки чоловік стає нездоланним воїном. Сильна і непохитна відданість Аміни робить Адама нездоланним і невразливим.
Аміна впевнена, що навіть у безвихідних ситуаціях є місце для дива. Варто лише постаратися, щоб створити умови для його існування. У житті все складається з послідовностей і не буває випадковостей. Так, одного разу, не пішовши на вибори і не використавши свій голос, людина створює ґрунт для фальсифікації. Ігнорування і не підтримка, а ще більше – цькування якоїсь гарної ідеї накладають вето на майбутній розвиток країни. Елементарне ігнорування безладу і сміття у власному дворі створює величезні перепони у нашому житті. Дуже часто до перемоги веде довга, послідовна, рутинна і нецікава робота. Хоч Революція Гідності вибухнула величезною хвилею у свідомості всіх українців, вона була лише поштовхом – сильним, міцним, але тільки одним поштовхом. Аміна впевнена, що Україна приречена на перемогу, бо їй Бог помагає. Але від усіх і від кожного залежить, як скоро прийде наша перемога.
Ще на Майдані Аміна зазирнула в очі смерті, коли привозили поранених. І потрапила під обстріли снайперів. На Майдані змінився її світогляд. Аміна добре знала Сергія Нігояна, який першим загинув від рук снайперів. Як воно закривати очі юнакові, майже дитині?! Якими б не були випробування, є речі до яких неможливо звикнути. Але … звикаєш.
Аміна дуже любить квіти, але не зрізані, які житимуть лише кілька днів, а справжні – у вазонах. Так, Аміні навіть в одному зі своїх інтерв’ю довелося виправдовуватися за свою незвичайну квіткову пристрасть. Хіба може розкішний букет троянд прожити більше, ніж три дні? А от маленька кімнатна троянда здатна дарувати красу й аромат кілька років. Сама Аміна теж ніколи не дарує квіти. Віддає перевагу цукеркам та іншим солодощам. Теж саме стосується і хутрових виробів. Натуральне хутро значно краще виглядає на живій тваринці, а не напівоголених плечах світської левиці. І з цим важко не погодитися. Мені на думку спадає соціальна реклама: «Я не шубка, я – шиншилка». Як часто прості речі та цінності знаходять своє відображення у складних долях непростих людей. Чомусь саме людям зі складним життя вдається знаходити радість і щастя у простому й малому.
Якось Аміні довелося писати про своїх колег-лікарів. Це було і легко, і важко. Легко, бо Аміна досконало знала не лише медичну теорію, а й реальну практику. Важко, бо, на відміну від своїх колег, Аміна віддавала перевагу воєнній зброї, а не лікарняному чемоданчику. Війна – місце вбивств. Основне завдання кожного бійця – знищити ворога, переважно фізично. У бійців це просто – натиснув курок і куля робить свою справу. З військовими лікарями набагато складніше, адже їхня задача не вбивати, а рятувати. А жінки там, де йде війна, мають рівні права з чоловіками тільки на смерть. Трапляються випадки, коли військовим медикам доводиться рятувати життя не лише наших солдатів, а й ворогів, які потрапили у полон. Тож буває, що треба боротися за життя того, хто хвилину назад убив побратима і міг забрати і твоє власне життя. Але для справжніх медиків не існують свої та вороги, лише поранені. Для професії військового лікаря треба мати особливий склад характеру. І лише медичною освітою тут не обійдешся. Для цього потрібна особлива ступінь самовідданості й самопожертви. Коли йде бій, боєць жадає вбивати. А військовий медик повинен не вбивати, а рятувати. Таке ставлення медиків викликає величезну повагу за врятовані життя і таку неймовірну самовідданість по відношенню до своєї справи.
Коли в Аміни запитують про роботу її мрії, у відповіді не фігурують ні зарплата, ні умови праці чи ступінь зайнятості. А лише одна вимога: щоб ця робота сприяла порятунку світу. Як би дивно це не звучало, але Аміна вірить у те, що якщо Всевишній дає людині якісь прагнення, то це точно не випадково. У кожного є своє призначення. І до нього людина вільно чи мимоволі, свідомо чи підсвідомо рухається все своє життя. У той час, коли Аміна вирішила стати лікарем, в опорі було недостатньо професійних медиків. Бійці часто гинули від ран, які професійний лікар міг би вилікувати та прооперувати. Саме через це Аміна вирішила здобути медичну освіту і стати хірургом. Аміна жартує, що розвідник із неї не вийде, бо всі свої плани і прагнення вона не приховує від близьких. І хоч мама спершу вмовляла і не пускала, стоячи на порозі, з дому, Аміна була завжди непохитною.
На дуже часте питання: «Чи це твоя війна?» Аміна відповідає швидко і ствердно. Вона не має жодних сумнівів. А її вибір твердий і непохитний. Адже основний мотив Аміни, він же за сумісництвом і мета її життя – це боротьба з несправедливістю. Якщо конкретизувати стосовно до реалій, то це боротьба з імперією зла. І не має різниці, на якому фронті боротися – на Кавказі чи в Україні, зі зброєю в руках чи на інформаційному полі. Головна мета – нанести противнику максимального збитку, знищити його і перемогти.
«На сьогодні Україна і Чечня мають одного й того ж самого ворога, а значить й одну мету. У глобальному сенсі свобода – це мета для будь-якого поважаючого себе народу. Звичайно, народи, релігії, менталітети відрізняються, тому і цілі у результаті будуть відмінними. А також і бачення свого ідеального світу, в якому б хотілося жити після війни. Це нормально і правильно, адже різні народи не можуть і не повинні бути, як під копірку – в кожного є щось своє. При цьому потрібно жити у мирі, допомагати один одному тим, у чому сам сильніший і за необхідності приймати дружню допомогу. Правильно пізнавати один одного і підтримувати. Так що, я впевнена, що дружні добросусідські відносини у нас повинні бути і будуть, коли одвічного ворога переможемо. І це станеться з волі Бога. Навіть не зважаючи на те, що цілі двох народів можуть у чомусь відрізнятися», – говорить Аміна.
Війна в Україні не стала першою для Аміни. Ще в Чечні їй довелося зустрітися з усіма воєнними реаліями і, власне, тим же самим ворогом. Тож принципово для Аміни нічого не змінилося. Лише красива жінка стала ще міцнішою і жорсткішою. В умовах війни життя і смерть ходять поруч. А це зобов’язує, як і воєнні умови, завдання і коло спілкування. На війні сентименти заважають, як і почуття. Так, на війні не місце для кохання, хоча інколи у самому пеклі народжуються чисті почуття. І хоча не можна засуджувати тих, хто саме на війні знайшов свою половину, не варто йти на фронт, перебуваючи «у пошуку». Жінка, яка опинилася в суспільстві чоловіків, тимчасово позбавлених жіночого товариства своїх дружин, сімей і близьких – це серйозний відволікаючий фактор, який зовсім несприятливо позначається на бойовій якості підрозділу. А вже якщо жінка виявилася зовсім недалекоглядною і допустила певні непорозуміння й інтриги, через що товариші по службі можуть посваритися, то боєздатність зовсім втрачається. Тоді час переформовувати підрозділ. І права жінок на війні зовсім не такі, як у мирному світі. Тут рівні права тільки на смерть. А поза тим – несприятливі побутові умови, відсутність елементарного комфорту, що так потрібно жінці. Крім того, що жінка воює поряд із чоловіком, вона часто має чинити так само, як і чоловіки. І забувати про вияви емоцій і почуттів. На жаль, людські пристрасті – це занадто впливовий чинник, від якого можуть залежати чиїсь життя. Такі ситуації на фронті, на жаль, не гіпотетичні, а зустрічаються постійно. Саме тому багато командирів бойових підрозділів насторожено ставляться до поповнення бійцями жіночої статі. І це дуже неприємно, бо через чиюсь несвідомість страждають ті жінки, які без лівої думки хочуть і можуть захищати рідну землю. Якщо жінка поводиться в підрозділі, як «свій хлопець», із самого початку давши зрозуміти, що вона тут не для пошуку супутника життя, то вже через пару днів усі чоловіки переключаються у режим «свій хлопець» і взагалі забувають, що поруч із ними дівчина чи жінка. І важливо цього навчитися. Тоді права з чоловіками будуть майже рівні.
Є жінки, кров яких закипає при перших звуках бойового маршу. І вони не бачать себе ніде, крім як на полі бою. Абсолютно логічно, що така жінка принесе на війні набагато більше користі, ніж загнаний туди насильно мужчина-«ботанік». Кожна особистість – індивідуальна. Є чоловіки, які просто не відчувають у собі здатності боротися – не тільки за фізичними, а й за моральними якостями особистості. Чоловіки, які не здатні воювати, але можуть бути корисними для соціуму – працювати вченими, професорами, виробниками чогось корисного, просто чесними підприємцями, на податки і добровільні пожертвування яких справжні солдати можуть воювати й захищати спокій країни. Нерозумно когось засуджувати за їхні особистісні якості. Так само, як і перешкоджати комусь у реалізації його особистих якостей на підставі такої графи, як гендерна приналежність. Аміна інколи ловить себе на думці, що воліла б народитися чоловіком. Часом настільки важко боротися з дискримінацією, бо чоловікам набагато простіше домогтися більшого і з меншими втратами. Втім Аміна і сама, зазвичай, досягає поставлених цілей. Головне – це наполегливість, прагнення і впевненість у своїх силах. Аміна вірить у долю, своє призначення і в те, що їй судилося бути саме жіночої статі. Напевно, у цьому є певна мудрість і визнання долі.
І хоча залишатися на війні красивою важко, особливо коли сидиш в окопі місяць чи більше, як жінка, Аміна бачить красу в усьому. Так, буває гарний бій. Буває красива зброя. На війні багато красивого, як у прямому, так і в переносному сенсі. Наприклад, красива фронтова дружба. Непривабливі тільки такі обов’язкові умови війни, як окопний бруд, поранення, смерть, загибель, байдужість держави. На війні, як і всюди, є щось красиве, а щось некрасиве. На війні не має місця для хобі, але і в мирному житті Аміна сконцентрована на певній меті, повністю занурюється в її здійснення та реалізацію. Як тільки досягнута одна мета, Аміна відразу переключається на іншу. Жінка вважає, якщо занадто активно займатися різними справами, це відволікає від основного завдання. Для неї важливе повне занурення в ту чи іншу справу.
Війна – це теж життя. Частина життя, яка потім мало кого «відпускає». Щось запам’ятовується більше, щось – менше. Аміна згадує моменти, пов’язані з бойовими виходами. Адже саме в такі миті всі почуття людини загострюються під впливом адреналіну й інших гормонів активної дії. Саме такі моменти залишаються і карбуються в пам’яті.
«Найбільше мені запам’ятався тривалий вихід у тили противника холодної пізньої осені. Тоді ще був живий Іса Мунаєв. Ми вийшли великою групою разом із одним підрозділом розвідки ЗСУ. Вихід тривав близько доби. Висунулися вночі. Заночували в лісосмузі. Вранці повідомили нашій артилерії координати ворожого блокпосту, до якого наосліп ті ніяк не могли дістатися. Фактично, «викликали вогонь у свій бік», а потім спостерігали з височини за знищенням цього блокпосту. Видовище було не гірше, ніж у якомусь фільмі, тільки наживо ще гарніше виглядало.
Зараз, звичайно, війна перейшла у фазу, коли таких яскравих моментів стало менше. Як правило, це рутинна і досить нудна робота, навіть той же снайпінг, коли годинами снайпер сидить на позиції, чекаючи на сіль, і сподіваючись, що не підніметься вітер. Звичайно, на фронті, як і в будь-якому житті, бувають як смішні моменти, так і трагічні та сумні. Найважчими для мене спогадами залишаються ті, які пов’язані з загибеллю нашого командира Іси Мунаєва. Той тиждень, коли шукали його тіло, що залишилося під обстрілами у сірій зоні при виході з Дебальцевого, для мене досі, як у тумані, але при цьому один із найболючіших спогадів. Є й такі моменти, про які до цього часу розповідати не можна, зважаючи на гриф «секретно». Я пишаюся тією чи іншою причетністю до таких операцій, трохи шкода, звичайно, що не можна навіть натякати на свою причетність до них», – розповідає Аміна.
Головним стержнем для Аміни завжди залишалася віра – міцна і непохитна. Саме віра для Аміни стала монолітом її життя. І хоча говорять, що під обстрілом атеїсти – рідкість, Аміна часто спостерігала і дивувалася, як люди, які не вірили у потойбічне життя і справедливе продовження відчайдушно ризикували і навіть ішли на смерть. Аміна не уявляє, як можна жити без віри. «…Віра в Єдиного Бога, в Його Ангелів, в Його Книги, в Його Посланників, у Судний день, у визначення Долі, і Віра в те, що все гарне та погане – від Аллаха», – твердить Аміна.
На думку Аміни, життя – це випробування, іспит, за результатами якого кожен отримає свій розрахунок. Ніщо не буде втрачено. І за все – за добро і зло доведеться відповідати. Тому завдання кожного в цьому житті – зробити якомога більше хорошого, корисного і Богоугодного. Смерть – це логічне завершення. Перехід із одного життя в інше. Цей перехід неминучий. Тож нерозумно намагатися його наблизити, відстрочити або уникнути, наприклад, проявляючи малодушність і боягузтво. Як істинна мусульманка, Аміна вірить у те, що кожне покарання має свою причину, і в те, що у кожного є свій кінець: як, коли, чому. Якщо людині судилося загинути в автокатастрофі, то це обов’язково трапиться. І цьому не завадять найсучасніші засоби безпеки найкращого автомобілю, ідеальний стиль водіння і гарна траса. Людина піде в розквіті сил, молодості та здоров’я. А якщо судилося померти від старості, то навіть у найжорстокіших боях людина буде залишатися у безпеці. Цього не знає ніхто і все, що необхідно, – все чинити правильно в цьому житті. Але, звичайно, загинути на полі бою – найбільше благо для кожного глибоко віруючого.
Улюблені цитати Аміни:
«Що мої вороги можуть зробити зі мною? Мій рай знаходиться в моєму серці, якщо мене вб’ють, тоді це – мучеництво, якщо мене посадять у в’язницю, тоді мій арешт – це усамітнення, якщо мене відправлять у заслання, тоді моє вигнання – це відпочинок» (Ібн Таймія).
«Коли вирують вітри – не закривайся і не чекай, поки все заспокоїться. Ти зумій із цієї бурі отримати користь. Все невідоме, таємне, незрозуміле завершується спокоєм, умиротворенням» (Імам аш Шафіі).
«Не покладайтеся занадто сильно на кого-небудь у цьому світі, тому що навіть ваша власна тінь залишає вас, коли ви в темряві» (Ібн Таймія).
